Євген ЖУПАН,
голова Обласної спілки громадських організацій «Народна Рада Русинов
Закарпаття», заслужений лікар України
УКРАЇНСЬКА МОВА В ЖИТТІ НАЦІОНАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ (МЕНШИН) ЗАКАРПАТТЯ
Закарпаття – багатонаціональний край. Область населяють представники понад 100 національностей. Згідно з Всеукраїнським переписом населення 2001 року в краї проживають 1010.1 тис. українців (80, 5 відсотка), у тому числі 10.1 тис. русинів, 151.5 тис. угорців, (12.1 відсотка), 32.1 тис. румун (2.6 відсотка), 31.0 тис. росіян (2.5 відсотка), 14.0 тис.ромів (1.1 відсотка), 5.6 тис. словаків (0.5 відсотка), 3.5 тис. німців (0.3 відсотка), а також 1540 білорусів, 565 євреїв, 518 поляків, 490 вірмен та інші.
Нині українська держава послідовно підтверджує відданість проголошеному курсу на інтеграцію до європейських структур та гармонізацію вітчизняного національного законодавства.
Виходячи з цього, одним із пріоритетних завдань органів державної влади та місцевого самоврядування спільно з громадським організаціями національних спільнот є подальше зміцнення історично традиційної атмосфери міжетнічної злагоди, толерантності співжиття та високого рівня взаємопорозуміння між представниками різних національних груп, конкретне вирішення їх запитів щодо збереження своєї національної ідентичності.
Проголошення України незалежною державою змінило соціальний статус української нації, дало могутній поштовх до національного розвитку національних спільнот.
Відповідно до статті 11 Конституції України «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».
Минуло 32 роки від дня проголошення незалежної Української держави. Це вік зрілості, коли людина як і держава набирає досвіду, мудрості, вчиться на своїх помилках та надбаннях, переймає все краще від передових особистостей та розвинених європейських країн.
Віками українська мова притіснялась північним сусідом, котрий всіляко перешкоджав її розквіту та популяризації серед української спільноти. Мало того, офіційно вживати та публікувати твори українською мовою при царській росії було «соизволено» лише у 1862 році. Фактично, було заборонено користуватися українською мовою в наукових статтях і збірниках. Тому цілі покоління українців вистраждали унікальну можливість для розвитку української мови, яку надала створена незалежна Українська держава, що нині закріплено в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Звичайно, становлення та розвиток незалежної України, впровадження інституту державності у всіх її проявах, в т.ч. у розвитку та впровадженні української мови як державної, не сподобалось північному сусіду з його імперськими амбіціями, котрий віками завойовував та принижував інші народи.
Відшукувались різні приводи з боку росії, щоб використати так звану «мовну карту», «притіснення» національних меншин, збурення однієї з них щодо запровадження в Україні двох державних мов та ін. Цим маскувалися інші цілі – загарбання чужих територій та нав’язування своїх ідеологій незалежним державам.
Це ми спостерігаємо і сьогодні, коли росія віроломно напала на Україну та розв’язала агресивну війну в Європі, якої не було з часу закінчення другої світової війни.
Весь світ побачив мужність та героїзм захисніків України, котрі боронять свою землю, своє право на існування та незалежність, право на свою рідну українську мову. Адже українська мова поряд з Прапором, Гімном і Гербом є символами Української держави. Вільне опанування представниками національних меншин як громадянами України державної мови як мови свого громадянства – запорука єдності та стабільності українського суспільства.
Для розвитку та захисту української мови були прийняті Верховною Радою України відповідні закони.
Як сприйняті ці законодавчі акти національними спільнотами (меншинами) в Україні у т.ч. в Закарпатті, де є їх розмаїття. У своїй абсолютній більшості громадськість з порозумінням та підтримкою висловилась за подальше впровадження та удосконалення використання української мови як державної в усіх сферах суспільного життя.
Не секрет, що в часи Української РСР діловодство велось чужою мовою. Тому потрібно було докласти значних зусиль а також знань та матеріальних ресурсів, щоб здолати спротив деякої (хоча і невеликої) частини суспільства. Великий пласт роботи був здоланий українськими науковцями щодо впровадження української мови в науку, викладання у вузах та інших навчальних закладах, формування гордості за свою рідну мову серед громадян України.
Проблемою постало питання впровадження державної мови та покращення її вивчення серед представників національних спільнот (меншин) України, а також щодо підготовки вчителів української мови для закладів освіти з навчанням мовами національних спільнот, підготовки та друкування підручників, популяризації мови тощо.
Виявилось, що частина громадян із числа національних меншин не володіють або неналежно володіють державною українською мовою. Крім того, запровадження у навчання та розширення використання української мови отримало деякий супротив серед частини активістів – представників національних спільнот.
Постала дилема як краще та ефективніше впроваджувати у закладах освіти вивчення української мови серед дітей-представників національних меншин. Ця проблема частково існує і до сьогодні.
Держава гарантує усім громадянам України можливість оволодіти українською мовою як державною. Інша справа, там, де компактно проживають національної меншини і не часто у спілкуванні користуються українською мовою для вивчення школярами та дошкільнятами української мови необхідно в закладах освіти впроваджувати спеціальну методологію та проводити роз’яснювальну роботу щодо необхідності володіння мовою свого громадянства.
Деякі інші труднощі полягають у близькості кордонів відповідних материнських держав для національних спільнот Закарпаття з котрими вони мають тісні зв’язки та отримують відповідну допомогу. Частина наших громадян їдуть туди на заробітки і, через відсутність відповідного мовного середовища мають недостатній рівень володіння українською мовою.
Вважаю, що можливі два шляхи оволодіння громадянами України державною мовою. Перший – доволі «агресивний» з боку держави – змусити громадян оволодіти українською мовою. Другий – прагматичний, що властиво більшості цивілізованих країн Європи та світу. Держава надає можливість навчатися і вивчати державну мову (і з цієї сторони Україна стоїть набагато краще за інші країни), адже є право громадян на освіту. Той, хто володіє державною мовою має багато переваг – може працювати в урядових, бюджетних установах, школах, лікарнях тощо. Хто не володіє – це вже його проблеми (держава можливості надала), у цих громадян дуже незначні шанси для працевлаштування, особистого розвитку, благополуччя та фінансового достатку.
Україна здійснює поступ на входження у Євросоюз. Русинська спільнота завжди підтримувала і підтримує такі наміри нашої держави. Звичайно, цей шлях зумовлює Україну адаптувати своє законодавство у відповідність до Європейського. У цьому є ряд переваг, але й ряд особливостей. Це стосується багатьох напрямків як економічного так і гуманітарного ряду, у т.ч. і прав національних меншин. Вважаю, що законодавство України щодо забезпечення прав і свобод національних спільнот має бути приведено у відповідність до європейських стандартів та рекомендацій Венеціанської комісії. При цьому, при внесенні змін до прийнятого Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» необхідно проводити відкриті громадські консультації з представниками національних спільнот (меншин) для врахування їх побажань та зауважень. Цей діалог буде сприяти подальшому порозумінню та міжнаціональній злагоді у нашій державі.
Що стосується русинської спільноти нашого краю, треба відзначити, що із здобуттям незалежності України, русини отримали можливість легально створювати громадські організації, проводити культурологічні заходи, відновлювати свої звичаї і традиції, мають можливість переглядати русинські передачі на регіональному телебаченні. За роки незалежної України у нашому краї були надруковані збірники поезій та прози русинською мовою, словники та збірники форазеологізмів русинської мови. Деякий час за кошти спонсорів функціонували русинські недільні школи, які ніколи не мали право існувати у повоєнні і радянські часи. Усі спроби переслідувались, а опонентів висилали у табори Сибіру.
У всіх країнах Європи, де проживають русини, вони визнані як окрема національність та мають на з іншими громадянами рівні права: право на навчання русинською мовою, розвиток культури, традицій. Русини України (абсолютна їх більшість проживає на Закарпатті) сподіваються на офіційне їх визнання на рівні держави. За всі роки незалежності русини показали себе як законослухняні, добропорядні громадяни України, які поряд з іншими національними меншинами, що проживають в Україні, боронять територіальну цілісність та незалежність нашої держави, бажають їй добра та процвітання та входження її в Європейський Союз. Ми цінуємо та поважаємо українську мову як єдину державну мову і підтримуємо її подальший розвиток. Водночас сподіваємось на вирішення наших проблем. Покладаємо надію і віримо у перемогу України над спільним ворогом. Віримо, що Україна стане могутньою демократичною державою, де комфортно буде жити усім, разом з усією цивілізованою Європою.