РЕЗОЛЮЦІЯ

учасників науково-практичного дискурсу «Концептуальні підходи до реформування законодавства про національні меншини у процесі підготовки України до вступу в Європейський Союз: аналіз, оцінки»

Ми, учасники науково-практичного дискурсу на тему: «Концептуальні підходи до реформування законодавства про національні меншини в процесі підготовки України до вступу в Європейський Союз: аналіз, оцінки» заслухали виступи, повідомлення та провели фахову дискусію з актуальних питань удосконалення законодавчої нормативно-правової бази про національні меншини в умовах підготовки України до вступу в ЄС.

Констатуємо, що Україна постійно та послідовно підтверджує відданість проголошеного курсу на інтеграцію до європейських структур та гармонізацію національного законодавства у сфері захисту національних меншин. Вагомим доказом цього є приєднання України до всіх міжнародних нормативно-правових актів у сфері забезпечення прав нацменшин.

Нині нормативно-правова база, яка регулює етнополітичну сферу суспільних відносин держави  складається з відповідних норм Конституції України, Декларації прав національностей України, чинного Закону України «Про національні меншини в Україні», окремих положень законів України «Про громадянство України», «Про культуру», «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих документів.

Україна приєдналася практично до всіх міжнародно-правових актів у сфері забезпечення прав нацменшин. Це, зокрема, Рамкова конвенція про захист національних меншин (ратифікована Верховною Радою України, 1997 рік), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини, 1997 рік), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1973 рік), Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (2003 рік), Європейська конвенція про громадянство (2006 рік). Наша держава також приєдналася до ряду міжнародних багатосторонніх угод, серед яких  Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин (1998 рік), Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (1996 рік).

В українському законодавстві застосовуються також норми та стандарти із захисту прав національних меншин, сформульовані у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, Декларації ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 року. Україна долучилася до стратегії розвитку національної ідентичності у тому вигляді, як вона викладена у звіті Програми розвитку ООН (2004 рік): запровадження єдиної офіційної мови як державної з її обов’язковим використанням у адмініструванні, державному управлінні, війську, системі вищої освіти; націоналізація на основі домінуючої етнічної групи системи обов’язкової освіти на основі стандартних планів; впровадження мови і культури домінантної групи у державних ЗМІ та культурних інституціях, тощо.

Вважаємо, що положення Конституції України та чинні для України міжнародно-правові договори повинні бути тією основою, на якій базуватиметься реформа національного законодавства про національні меншини. Зараз час переосмислити пріоритети і парадигми етнонаціональної політики України та вжити дієві заходи щодо удосконалення національного законодавства у сфері життєдіяльності національних меншин.

Потрібно визнати, що на сьогодні окремі положення базових нормативно-правових актів з питань прав людини, національних меншин, міжнаціональних відносин, які були прийняті в перші роки незалежності України, застаріли, окремі суперечать чинній Конституції України, мають неузгодженість з вітчизняними або міжнародними правовими актами.

Частина міжнародних актів у сфері захисту прав національних меншин, до яких приєдналася Україна, на жаль, мають рекомендаційний характер. Зокрема, це стосується Лундських рекомендацій щодо ефективної участі національних меншин у громадсько-політичному житті. Варто зазначити, що ігнорування окремих положень цих рекомендацій може суттєво підірвати віру міжнародної спільноти в щирість намірів України дотримуватися схвалених на міжнародному рівні стандартів.  З огляду на це, вимагає свого законодавчого врегулювання питання представництва національних меншин в органах державної влади та місцевого самоврядування, зокрема у Верховній Раді України.

Зауважимо, що викликає неоднозначне сприйняття суспільства ратифікація Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. У зазначеному законі не враховано один із основних принципів Хартії – диференціація зобов’язань щодо мов у залежності від їх поширення. Неприпустимим є диференційоване ставлення до мов корінних народів, мов національних меншин, які є офіційними мовами ЄС, і мовами національних меншин, які не є офіційними мовами ЄС.

Українське законодавство з питань сталого розвитку національних меншин у ході розвитку демократії, під впливом внутрішніх міжнаціональних відносин, міжнародного законодавства та процесів інтеграції України в Європейське співтовариство потребує вдосконалення і має бути складовою внутрішньої і зовнішньої політики держави у сфері забезпечення прав національних меншин. Для забезпечення системного розвитку та реформування національного законодавства, його узгодження з міжнародними стандартами, як цього вимагає Рада Європи та інші міжнародні організації, виникає необхідність прийняття, в першу чергу, нормативно-правового документа, який окреслював би концептуальні основи подальшого законотворення, довгострокові завдання етнонаціональних відносин, мету, принципи й механізми їх реалізації з урахуванням внутрішніх і зовнішніх викликів, а на сьогодні і загроз національній безпеці.

Виклики сьогодення змушують нас виходити на якісно новий рівень етнонаціональних відносин.

Підготовка України до вступу в Європейський Союз відбувається в умовах широкомасштабного військового вторгнення російського агресора в Україну під абсурдним приводом тотальної «денацифікації» та «демілітаризації» суверенної, незалежної та демократичної держави.

На часі розробка та прийняття  Верховною Радою України базового законодавчого акту про засади державної етнонаціональної політики, в основу якого  була б покладена  модель співпраці між громадянським суспільством національних меншин і  державою. Фундаментально важливим є також прийняття законодавчим органом влади і закону про національні меншини в Україні.

До зазначених законопроєктів повинні бути включені положення, що відповідали б міжнародним зобов’язанням України перед європейською спільнотою. Такі проекти законів  повинні пройти процес правової експертизи на відповідність рекомендаціям Венеціанської комісії та обговорення широкими колами громадянського суспільства. Тільки після дотримання такої процедури відповідний законопроєкт може бути винесено на розгляд Верховної Ради України.

Представники громадських об’єднань національних меншин у Закарпатській області також наголошують на тому, що згадані  проєкти нормативно-правових актів мають бути оприлюднені відповідно до встановленого законодавством порядку.

Таким чином констатуємо, що чинне законодавство у сфері забезпечення прав національних меншин в Україні у ході розвитку демократії, підготовки України до вступу в європейське співтовариство потребує вдосконалення.

Ми, учасники науково-практичного дискурсу з урахуванням викладеного пропонуємо:

1. Доручити управлінню національностей та релігій департаменту культури, національностей та релігій облдержадміністрації узагальнити пропозиції, побажання, висловлені учасниками дискурсу та направити узагальнені матеріали за належністю до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті для розгляду та відповідного реагування у встановленому законодавством України порядком.
2. Центру культур національних меншин Закарпаття висновки Державної служби України з етнополітики та свободи совісті з розгляду пропозицій і зауважень учасників дискурсу розмістити на інформаційному сайті Центру для широкого ознайомлення громадськості багатонаціонального Закарпаття.
3. Контроль за виконанням Резолюції покласти на оргкомітет з підготовки дискурсу.

Прийнято учасниками науково-практичного дискурсу 10 листопада 2022 року, м. Ужгород