Громадське обговорення Концепції державної цільової національно-культурної програми “Єдність у розмаїтті”
(Запис опубліковано: 23.01.2023)
Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) пропонує до громадського обговорення проєкт Концепції Державної цільової національно-культурної програми «Єдність у розмаїтті» на період до 2034 року.
Затвердження відповідної державної цільової програми передбачене пунктом п’ятим Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про національні меншини (спільноти) України». Перевагою державної цільової програми як нормативно-правового акту є можливість визначити систему дій органів державної влади та їх фінансового забезпечення у багаторічній перспективі. Пропонована на громадське обговорення Концепція обґрунтовує необхідність розроблення відповідної державної цільової програми та визначає оптимальний варіант розв’язання актуальних питань у сфері етнополітики, є необхідною умовою для початку розробки проєкту державної цільової програми (далі – Програми).
Програма спрямована на створення сталих інституційних умов для належного забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів відповідно до норм національного законодавства та міжнародних зобов’язань України з урахуванням контексту військової агресії росії проти України та наслідків політики російської насильницької асиміляції, що тривала кілька століть.
Серед міжнародних документів, на реалізацію положень яких спрямована Програма: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 року, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року тощо. Також Концепція та відповідна їй Програма є складовими виконання рекомендацій Європейської Комісії від 17 червня 2022 року у контексті набуття Україною статусу кандидата у члени Європейського Союзу, а саме: «завершити реформу правової бази для національних меншин, яка зараз готується, згідно з рекомендаціями Венеційської комісії, і прийняти механізми її негайного та ефективного впровадження».
Зауваження і пропозиції до проєкту Концепції приймаються від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань до 5 лютого 2023 року включно в електронному вигляді на адресу consultations@dess.gov.ua. До консультацій можна також долучитися, взявши участь в онлайн-обговоренні, що відбудеться 30 січня о 12:00. Аби взяти участь у цій події, просимо попередньо зареєструватися за посиланням: https://cutt.ly/D9amSnQ.
У разі виникнення запитань просимо звертатись до відповідальної особи за проведення консультацій стосовно Концепції Програми Ліварюка Михайла Ярославовича (mykhailo.livariuk@dess.gov.ua, +38 (066) 001 45 89).
Результати консультацій з громадськістю будуть представлені на офіційному сайті ДЕСС.
СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від №
КОНЦЕПЦІЯ
Державної цільової національно-культурної програми
“Єдність у розмаїтті” на період до 2034 року
Визначення проблеми, на розв’язання
якої спрямована Програма
Проблемою, на вирішення якої спрямована Державна цільова національно-культурна програма “Єдність у розмаїтті” на період до 2034 року (далі ‒ Програма), є потреба розвитку сталих інституційних умов для реалізації прав і можливостей національних меншин (спільнот), корінних народів України та релігійних спільнот, сформованих ними, сприяння міжкультурній компетентності, взаємодії та порозумінню, підтримці культури аргументованого доброзичливого діалогу та об’єднавчих наративів поруч із визнанням плюральності поглядів, сприяння практичному втіленню принципу єдності в розмаїтті.
Згідно зі статтею 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Ключова роль держави у захисті прав національних меншин (спільнот) і корінних народів передбачається насамперед законами України “Про національні меншини (спільноти) України” і “Про корінні народи України”. Захист і забезпечення прав національних меншин (спільнот) і корінних народів України згідно з міжнародними, зокрема європейськими, стандартами прав людини, є однією зі стратегічних цілей Національної стратегії з прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 р. № 119/2021.
Повага до етнічного розмаїття, прав національних меншин і корінних народів, усвідомлення значущості зваженої і всебічно обґрунтованої етнополітики вкорінені в історичному досвіді українського народу, його тривалій боротьбі за свободу, справедливість й людську гідність. Від часів утворення Української Народної Республіки ця політика є важливою складовою українського державотворення. Українцям вдалося спростувати поширене уявлення нібито піднесення національної свідомості народу з необхідністю тягне за собою загострення його відносин з національними меншинами. Визвольні змагання ХХ століття і російсько-українська війна ХХІ століття супроводжувалися консолідацією українців різної етнічної ідентичності та релігійних переконань для відсічі ворогові, подоланням руйнівного впливу колонізаційних асиміляційних політик, послідовним утвердженням прав національних меншин і корінних народів.
Підтримка національних меншин (спільнот) та корінних народів є також складовою міжнародних зобов’язань України в межах таких міжнародних документів, як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 року, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів 2007 року, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин 1992 року тощо.
Окрім цього, зміцнення поваги до прав людини та основоположних свобод, у тому числі прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності є складовою зобов’язань України у межах Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Понад те, Європейська Комісія рекомендувала надати Україні статус кандидата на членство у Європейському Союзі з урахуванням, що виконано окремі кроки, зокрема в контексті забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот): «завершити реформу правової бази для національних меншин, яка зараз готується, згідно з рекомендаціями Венеційської комісії, і прийняти механізми її негайного та ефективного впровадження». Розвиток сталих інституційних умов для забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів, передбачений цією Програмою, прямо відповідає виконанню цієї вимоги.
Поряд із цим Російська Федерація супроводжує повномасштабну агресію проти України наративами, спрямованими на заперечення суверенітету України, української ідентичності (як етнічної, так і громадянської), української мови, тим самим продовжуючи політику насильницької асиміляції, застосовуваної нею впродовж кількох століть в Україні та інших сусідніх державах. В історичній і сьогоденній перспективі російську насильницьку асиміляцію можна визначити як публічні чи таємні заходи із застосування державного апарату примусу, спрямовані на маргіналізацію та викорінення української або іншої етнічної, мовної, релігійної самобутності й самоідентифікації на користь російської.
До наслідків російської насильницької асиміляції належать зокрема, але не виключно:
втрата рідної мови та її носіїв;
втрата автентичних імен та автентичних назв;
відсутність перекладів українською мовою, мовами національних меншин (спільнот) і корінних народів текстів, що мають особливе значення для задоволення релігійних та інших культурних потреб;
недостатня доступність освіти різних рівнів українською мовою, мовами національних меншин (спільнот) і корінних народів;
недостатня можливість здійснення наукової, мистецької та релігійної діяльності українською мовою, мовами національних меншин (спільнот) і корінних народів;
сприйняття історії України та власної історії національними меншинами (спільнотами) в українському суспільстві та за його межами крізь призму російської історіографії;
домінування в публічному просторі символів та місць пам’яті, які відображають російську культуру та російський історичний наратив, поряд із нехтуванням локальною історією, маргіналізацією української історії та культури, історії та культур національних меншин (спільнот) і корінних народів, які традиційно проживали на відповідній території.
Таким чином, втілення принципу єдності в розмаїтті в Україні має як вимір імплементації міжнародних нормативно-правових стандартів, що відповідає європейському та євроатлантичному курсу України, так і кілька унікальних обставин, що потребують належного врахування у формуванні та реалізації державної політики:
свідчення унікальної консолідації та взаємодії різних національних меншин (спільнот) та корінних народів на захист України потребує вираження й збереження в культурно-мистецьких, історичних, соціологічних і просвітницьких проектах; належно вивчений і виражений український досвід загальнонаціональної солідарності може стати культурним надбанням і джерелом натхнення не лише для прийдешніх поколінь України, а й для багатьох країн світу;
українське суспільство все ще долає наслідки російських асиміляційних політик, а отже, поінформованість про ці політики, розуміння їх практичних наслідків для найрізноманітніших національних меншин (спільнот) та корінних народів України, міжкультурний діалог про цей досвід і його подолання є запорукою культурного відновлення, розвитку національної єдності, підтримки української мови як державної мови та мови міжетнічного спілкування в Україні поряд із можливістю збереження й розвитку мов і культур національних меншин (спільнот) та корінних народів України, подальшого розвитку наративів спільних цінностей свободи, гідності та взаємної підтримки;
збройна агресія Російської Федерації проти України посилила загрози й виклики збереження для низки унікальних етнічних культур України, нечисленні носії яких були змушені полишити території традиційного та компактного проживання внаслідок активних бойових дій і тимчасової окупації, а отже, вже не мають тих можливостей спільного збереження культури, які дає проживання поруч і постійна взаємодія;
в умовах збройної агресії та після її завершення неодмінно постає потреба подолання численних травм досвіду війни, а також відновлення зруйнованих культурних осередків національних меншин (спільнот) та корінних народів України, подолання окремих комунікаційних розривів.
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування
необхідності її розв’язання програмним методом
Досвід війни додатково акцентував, що Україна має розвинену мережу об’єднань національних меншин (спільнот), корінних народів України зі значною спроможністю до міжнародного партнерства та мобілізації внутрішніх ресурсів. Відповідно має значний потенціал об’єднання зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства у відновленні України після трагічного досвіду вторгнення Російської Федерації, у реалізації цінностей Конституції України та цілей державної політики, спрямованої на практичне втілення принципу єдності в розмаїтті.
Однак, попри окремі важливі державні заходи й інституційні механізми, спрямовані на підтримку культурного розмаїття України, була відсутня комплексна політика, спрямована на розвиток сталих інституційних умов для реалізації прав і можливостей національних меншин (спільнот), корінних народів України, сприяння міжкультурній компетентності, взаємодії та порозумінню, підтримці культури аргументованого доброзичливого діалогу та об’єднавчих наративів поруч із визнанням плюральності поглядів, практичному втіленню принципу єдності в розмаїтті.
В умовах пандемії з 2020 року та постійних видатків на стримування агресії Російської Федерації, що триває проти України з 2014 року, програми заходів і підтримки громадських об’єднань національних меншин (спільнот) так корінних народів, проектів міжкультурного діалогу і правозахисту, досліджень і просвітництва у сфері етнополітики та свободи совісті, пропоновані ДЕСС на 2021 та 2022 роки, не були включені до державних бюджетів цих років.
Проблема загалом низького рівня фінансових ресурсів, спрямованих на збереження і розвиток самобутності національних меншин (спільнот) і корінних народів України спостерігається також на рівні видатків обласних бюджетів та м. Києва. Загальний обсяг таких видатків для Київської міської, обласних державних адміністрацій за період 2016 — 2020 років склав 34,3 млн. грн, зокрема у 2016 році — 1,974 млн. грн, у 2017 році — 8,36 млн. грн, у 2018 році — 6,607 млн. грн, у 2019 році — 13,312 млн. грн, у 2020 році — 4,059 млн. грн разом для всіх регіонів України.
Нерівномірним є й обсяг таких видатків за областями. У 2020 році обсяг видатків, окремо спрямованих на збереження та розвиток самобутності національних меншин (спільнот) та корінних народів України був визначений у межах до 100 тис. грн у п’яти областях, у межах 100 — 500 тис. грн — у чотирьох областях та м. Києві, у межах від 500 тис. до 1 млн. грн в одній області. У дванадцятьох областях такі видатки не здійснювались (з них дев’ять — прикордонні).
Завдяки реформі децентралізації стала можливою концентрація фінансової спроможності на регіональному рівні. Водночас нерідко мав місце низький рівень пріоритизації питань державної політики у сфері міжнаціональних відносин, захисту прав корінних народів і національних меншин (спільнот), про що й свідчать приклади наведеної вище вкрай обмеженої фінансової підтримки або її цілковитої відсутності.
Помітна невідповідність наявного етнокультурного розмаїття регіону та видатків, спрямованих на підтримку й розвиток культурної самобутності національних меншин (спільнот) та корінних народів як складової українського суспільства. Наприклад, у Чернівецькій області, де за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року частка національних меншин (спільнот) складала 25 відсотків, видатки за цим напрямком склали 92,4 тис. грн у 2019 році; у 2020 році ці видатки були заплановані на рівні 98,4 тис. грн, однак у зв’язку з карантинними обмеженнями та протиепідемічними заходами не були використані за призначенням. В Одеській області (частка національних меншин (спільнот) складала 37,2 відсотка) видатки за цим напрямом склали 218 тис. грн у 2019 році, у 2020 році — 56,48 тис. грн.
Поряд із цим в Україні було зроблено низку позитивних інституційних кроків, зокрема й на центральному рівні: запроваджено підтримку окремих проектів національних меншин (спільнот) та корінних народів України у межах роботи Українського культурного фонду, забезпечено створення теле- та радіопрограм про та для національних меншин (спільнот) України в межах роботи Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного (з осередками мовлення в регіонах), розпочала роботу ДЕСС, завдяки чому зокрема було відновлено функціонування профільних моніторингових та дорадчих експертних механізмів у межах членства України в Раді Європи та Організації Об’єднаних Націй, посилено процеси діалогу з низкою міжнародних партнерів та розширено мережу контактів з організаціями національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Водночас МОН продовжувало підтримку друку підручників мовами національних меншин (спільнот) і можливостей здобуття освіти рідною мовою. МВС, Національна поліція, СБУ та Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розвивали механізми оперативного реагування на випадки дискримінації та спроб розпалювання ворожнечі на етнічному чи релігійному ґрунті. Український інститут національної пам’яті сприяв реалізації різних проєктів відновлення й збереження історичної пам’яті про події, важливі для різних національних меншин (спільнот) та корінних народів України.
Поряд зі згаданими вище важливими інституційними кроками без достатньої уваги залишилися малобюджетні проекти громадянського суспільства, що не могли конкурувати з масштабними проектами Українського культурного фонду за відсутності альтернативних конкурсних можливостей, сфокусованих на потребах підтримки культурних проєктів національних меншин (спільнот) та корінних народів (такі механізми донині відсутні як на центральному, так і регіональному рівнях). Прикладом таких прогалин в інституційних механізмах є відсутність державної підтримки для низки унікальних культур, яким загрожує зникнення, зокрема караїмської, кримчацької, надазовських греків, гагаузької.
Водночас належної міжвідомчої уваги потребує подолання викликів, з якими зіткнулись представники національних меншин (спільнот) та корінних народів з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації: зміна етнокультурного ландшафту України, загроза зникнення унікальних етнокультур України та їхнього матеріального надбання, інтенсифікація вразливого становища українських ромів, значна частина сімей яких перебуває у складних життєвих обставинах, тощо. За такого рівня комплексності питань критично важливе багаторічне стабільне фінансування та належна міжвідомча координація.
Програмний метод дасть змогу сформувати комплексну й скоординовану між відомствами роботу, спрямовану на підтримку єдності в розмаїтті українського суспільства, належного забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів відповідно до національного законодавства та міжнародних нормативно-правових стандартів у відповідній сфері. Багаторічна програма уможливить подолання негативних наслідків російського повномасштабного вторгнення для національних меншин (спільнот) та корінних народів України, розвиток міжкультурної взаємодії та підтримку етнічних культур України, яким загрожує зникнення.
Мета Програми
Метою Програми є створення сталих інституційних умов для реалізації прав і можливостей національних меншин (спільнот), корінних народів України та релігійних спільнот, сформованих ними, сприяння міжкультурній компетентності, взаємодії та порозумінню, підтримці культури аргументованого доброзичливого діалогу та об’єднавчих наративів поруч із визнанням плюральності поглядів, сприяння практичному втіленню принципу єдності в розмаїтті.
Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми
на основі порівняльного аналізу можливих варіантів
Можливі два варіанти розв’язання проблеми.
Перший варіант передбачає, що заходи з питань етнополітики можуть здійснюватися автономно на регіональному рівні та з мінімальною координацією на центральному рівні, оскільки реформа децентралізації уможливила гнучкість підходів і бюджетного планування на рівні кожної територіальної громади. Такий варіант виходить з припущення, що унікальність ситуації кожної територіальної громади зможе здобути більше належної уваги на місцевому рівні, ніж на центральному, а отже, визначені заходи будуть більш ефективними.
Однак такий варіант у контексті реалізації прав національних меншин (спільнот) і корінних народів радше створює численні ризики, ніж розширює можливості інституційної ефективності. Це пов’язано з двома ключовими факторами:
сфера етнополітики об’єктивно складна й вимагає фахової спеціалізації для адекватного розуміння її процесів, потреб і ризиків, а також її міжнародних нормативно-правових стандартів, а отже, нереалістично очікувати, що профільні фахівці будуть наявні в усіх територіальних громадах, де потрібне прийняття рішень з питань, що стосуються національних меншин (спільнот) і корінних народів;
на місцевому рівні рішення, зокрема й бюджетні, приймають виборні посадові особи, які змушені керуватися преференціями більшості, водночас електоральна більшість не обов’язково має достатнє розуміння й чутливість до потреб національних меншин (спільнот) та корінних народів у своїй територіальній громаді; таким чином ці спільноти можуть опинятися в ситуації, коли рішення приймають, керуючись думкою більшості без належної чутливості до прав меншості.
Отже, фахова спеціалізація з питань етнополітики, адекватна захищеність посадових осіб від політичного тиску, поєднання розуміння регіональних особливостей з універсальними конституційними принципами й міжнародними нормативно-правовими стандартами, участь громадських об’єднань є критично важливими для успішної державної політики, спрямованої на реалізацію рівних прав і можливостей громадян України з повагою до плюральності їхніх етнічних та релігійних ідентичностей. Це особливо актуально в питаннях захисту національних меншин (спільнот) і корінних народів. Таким чином, у другому варіанті важливо зафіксувати програмні цілі, задачі й обсяги фінансування на загальнонаціональному рівні, а також віднайти конструктивні інституційні механізми взаємодії центральних органів виконавчої влади з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Такий варіант загальнонаціонального спрямування й координації з увагою до регіональної специфіки може дати суттєво кращі результати в реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, захисту прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України.
Такий підхід відповідає положенням Закону України «Про національні меншини (спільноти) в Україні» та є найбільш доцільним в контексті необхідності належного виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань, зокрема за Рамковою конвенцією про захист національних меншин 1995 року та Європейською хартією регіональних мов або мов меншин 1992 року.
Шляхи і способи розв’язання проблеми,
строк виконання Програми
Проблему передбачається розв’язати шляхом:
створення та зміцнення структурних підрозділів ДЕСС в областях у складі Київської міської, обласних державних / військових адміністрацій;
запровадження механізмів національних і регіональних програм підтримки на конкурсній основі проєктів та заходів громадянського суспільства, спрямованих на підтримку й розвиток культурної самобутності національних меншин (спільнот) та корінних народів України; мистецькій, науковій і просвітницькій діяльності, спрямованій на вивчення й збереження пам’яті про досвід консолідації національних меншин (спільнот) і корінних народів в опорі агресії Російської Федерації; мистецькій, науковій і просвітницькій діяльності, спрямованій на подолання наслідків російських асиміляційних політик для різних національних меншин (спільнот) і корінних народів України; сприяння міжкультурній компетентності, взаємодії та порозумінню, підтримці культури аргументованого доброзичливого діалогу та об’єднавчих наративів поруч із визнанням плюральності поглядів;
вшанування та висвітлення досвіду участі осіб, що належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів, у протидії російській збройній агресії проти України;
запровадження програм підтримки сімей у подоланні складних життєвих обставин з урахуванням можливих мовних, культурних, а внаслідок цього і соціальних бар’єрів (зокрема для представників та представниць ромської національної меншини (спільноти));
створення Реєстру громадських об’єднань національних меншин (спільнот) і корінних народів України, що зокрема включатиме можливості розвитку співпраці (партнерства) громадських організацій, максимально прозорого подання заявок на отримання державної підтримки, звітування й моніторингу розподілу державної підтримки;
проведення щорічного Форуму національних меншин (спільнот) та корінних народів України як головного інформаційного майданчика для обговорення актуальних питань у сфері міжнаціональних відносин, захисті прав національних меншин (спільнот) і корінних народів із зацікавленими сторонами відповідної державної політики;
проведення щорічного Фестивалю національних меншин та корінних народів України “Єдність у розмаїтті” як майданчику для відзначення етнічного розмаїття України та представлення культур національних меншин (спільнот), корінних народів України широкій громадськості;
впровадження в закладах загальної середньої освіти компонентів, спрямованих на поглиблення розуміння етнічного розмаїття України та світу;
проведення заходів з розвитку діалогу національних меншин (спільнот) та корінних народів України;
створення онлайн-платформи “Єдність у розмаїтті” — інформаційного хабу про етнічне розмаїття в Україні, який включатиме мапу розселення національних меншин (спільнот) та корінних народів України, об’єктів їхньої культурної спадщини та відповідних туристичних маршрутів, інформацію про громадські об’єднання національних меншин (спільнот) та корінних народів (діяльність, розташування місцевих осередків, пропозиції у контексті заходів державної політики), митців, інформаційні матеріали щодо історії національних меншин (спільнот) та корінних народів, України, онлайнові архіви їхнього нематеріального культурного надбання;
підвищення спроможності громадських об’єднань національних меншин (спільнот) та корінних народів України, зокрема в питаннях проєктного менеджменту, та їхньої обізнаності про наявні можливості державної підтримки;
створення системи моніторингу мови ворожнечі в українському інформаційному просторі, підвищення обізнаності про особливості її виявлення, способи боротьби та запобігання мові ворожнечі в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також удосконалення механізмів правового реагування на випадки мови ворожнечі;
проведення широких інформаційних кампаній з метою запобігання поширенню мови ворожнечі та досягнення цілей реалізації Програми;
сприяння створенню та показу кіно- і телевізійних аудіовізуальних продуктів про життя та культури національних меншин (спільнот), корінних народів, популяризації принципу єдності у розмаїтті;
розширення можливостей для вивчення української мови представниками національних меншин (спільнот) і корінних народів, а також мов національних меншин (спільнот) і корінних народів усіма бажаючими;
підтримки проєктів та заходів, спрямованих на збереження та ревіталізацію мов і культур національних меншин (спільнот) та корінних народів України, які знаходяться під загрозою зникнення;
визначення механізмів покриття видатків, пов’язаних із необхідністю забезпечення перекладу, субтитрування, дублювання державною мовою під час проведення публічних, культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів, матеріалів передвиборної агітації;
запровадження грантової програми підтримки видання двомовних книг (державною мовою та мовою національної меншини (спільноти) / корінного народу України);
запровадження програми підтримки засобів масової інформації, що видаються мовами національних меншин (спільнот);
проведення загальнонаціональних та регіональних досліджень з метою оновлення та моніторингу даних щодо етнічних, мовних та релігійних ідентичностей жителів України, виявлення суспільного ставлення до представників національних меншин (спільнот), корінних народів України, конфліктогенного потенціалу та актуальних питань у сфері міжнаціональних відносин, захисту прав національних меншин (спільнот) і корінних народів України;
підтримки наукових досліджень з питань мови, історії, культури національних меншин (спільнот), корінних народів та релігійних спільнот України, досвіду міжетнічного та міжрелігійного співіснування і взаємодії на території України, забезпечення захисту прав національних меншин (спільнот), корінних народів України;
проведення щорічного контент-аналізу обраних джерел з метою моніторингу проблеми мови ворожнечі у сфері релігії та етнополітики;
Строки виконання Програми: 2024 ‒ 2034 роки.
Очікувані результати виконання Програми,
визначення її ефективності
За наслідками виконання Програми очікується досягти таких результатів:
створено ефективні та сталі інституційні механізми для забезпечення реалізації прав національних меншин (спільнот) і корінних народів України;
громадяни України, незалежно від етнічної ідентичності, визнаються та почуваються невід’ємною частиною українського суспільства;
громадяни України обізнані щодо розмаїття національних меншин (спільнот) і корінних народів України;
громадяни України обізнані щодо російських асиміляційних політик щодо національних меншин (спільнот) і корінних народів України;
органами державної влади, органами місцевого самоврядування вжито заходів з метою подолання російських асиміляційних політик;
національні меншини (спільноти) та корінні народи України мають можливості для підтримки й розвитку своїх культур як складової української нації завдяки культурно-мистецьким, науковим і просвітницьким заходам за підтримки органів державної влади та органів місцевого самоврядування у різних регіонах України;
збережено й відзначено досвід участі представників національних меншин (спільнот) та корінних народів України в опорі агресії Російської Федерації та подоланні її негативних наслідків завдяки культурно-мистецьким, науковим і просвітницьким проєктам за підтримки органів державної влади та місцевого самоврядування;
розвивається культура аргументованого доброзичливого діалогу з чутливих питань, що стосуються національних меншин (спільнот), корінних народів України;
відбувається постійна міжкультурна взаємодія національних меншин (спільнот) і корінних народів України.
Оцінка фінансових, матеріально-технічних
і трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми
Джерелами фінансування заходів з реалізації Програми є кошти державного та місцевого бюджетів, виділені в установленому порядку для реалізації повноважень центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством.
Орієнтовний обсяг фінансування Програми на весь строк її дії має бути визначений з урахуванням доступної міжнародної підтримки.
_____________________