Михайло Товт,

доктор юридичних наук, старший

науковий співробітник Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України, Почесний голова

Демократичної спілки угорців України

 

Щодо документу під назвою «Концепція мовлення нацменшин» розробленого керівництвом НСТУ (Національна суспільна телерадіокомпанія України)

 

Ознайомлення з текстом «Концепції мовлення національних меншин» (у подальшому – Концепція) дає підстави для формулювання, зокрема, наступних зауважень.

• Щодо назви документу. З одного боку важко піддається тлумачення, адже невідомо, що йдеться про мовлення, яке здійснюють нацменшини? Або про мовлення, яке здійснюється для нацменшин? Або мовлення яке здійснюється про нацменшини? Або про мовлення яке здійснюється мовами нацменшин? Але як би там не будо у будь-якому з цих випадків є незрозумілим з якої причини мовлення нацменшин повинен концептуально різнитися від мовлення для нацбільшості. З іншої сторони, зміст документу доводить, що в документі не йдеться про мовлення мовою нацменшин, адже за Концепцією в результаті її реалізації «мовлення меншин» здійснюватиметься мовою більшості, адже за першим з принципів Концепції автори надають перевагу «державній мові з додатковим субтитруванням мовою нацменшини». На наше переконання у першому випадку йдеться про необґрунтоване розрізнення за національною ознакою (ст. 24 Конституції), а в другому про порушення низки інших конституційних і законодавчих імперативів.
• Частково відповідаючи на одне з поставлених вище запитань, з першого абзацу тексту випливає, що в Концепція спрямована на програми про національні меншини. Пропонується про них подавати тільки перевірену інформацію. Питання хто?, де?, за якими критеріями перевірятиме інформацію? І як ця перевірка співвідноситься з конституційним принципом заборони цензури? І на решті, чому така перевірка стосуватиметься саме програм про національні меншини і як це співвідноситься з конституційним принципом рівного поводження?
• У розділі «Діагностика» стверджується що «Вживання російської мови на суспільному мовнику чітко регламентується редакційною політикою ПАТ НСТУ». А це викликає запитання, за яким правом публічне акціонерне товариство привласнило виключне повноваження єдиного законодавчого органу. І звичайно, було би цікаво ознайомити громадськість з цією «чіткою регламентацією», і знати про статус такої регламентації в ієрархії нормативно-правових актів України.
• В цьому ж розділі меншинські спільноти поділені на п’ять категорій: 1) вже наведені вище, які вживають російську мову, що вже «чітко регламентовано»; 2) до другої належать білоруси, євреї і поляки, для яких пропонується створити «відокремлену структуру, що буде займатися виготовленням виключно культурно-просвітницьких проектів спільно з суспільними мовниками країн, нації яких представлені в Україні». 3) кримські татарі, які мають у розпорядженні канал UА: Крім, де мають можливість працювати представники цього народу; 4) «інші етнічні групи, які не так рівномірно розселені по території України» до них віднесені, зокрема: угорці, румуни, словаки, німці (Закарпатська обл.), румуни, молдовани (Чернівецька обл.), болгари, молдавани, гагаузи (Одеська обл.) створення відкритих просторів для висловлення своїх думок яких – припадає на регіональні філії Суспільного Мовлення України; 5) ті, які при відносно високим показником кількості не мають власних платформ для комунікації. При безумовному визнанні потреби у диференційованому підході у залежності від конкретної ситуації кожної окремої етнічної чи/або мовної спільноти, вказану градацію, з пропонуванням принципіально-відмінних умов реалізації тотожних прав вважаємо дискримінаційним.

Проблема в даній сфері на думку авторів полягає у тому, що існуючі редакції лише частково задовольняють потреби національних меншин; ефективність їхньої робота на загальноукраїнському рівні досить незначна; їх програми «не використовуються в інших регіонах, позаяк не відображають спільних проблем і попросту є незрозумілими для носіїв інших мов», а в той же час нацменшини з високим показником кількості не мають власних платформ комунікації. Проблемним вважається також і та обставина, що програми виготовляються окремими командами, що заважає ефективно використовувати технічні і людські ресурси. На думку авторів мовна різноманітність без перекладу поглиблює відмінність між різними національними представниками, стало бар’єром між національними меншинами і українцями, обмежуючи можливість до порозуміння один до одного.

Тому Концепція пропонує для того щоби:

• мова передач була зрозумілою для всіх верств населення, такою мовою має бути державна, з додатковим субтитрування мовами нацменшин і таким чином сприяти рівності представників нацменшин у всіх сферах життєдіяльності суспільства;
• покращити якість контенту не відокремлювати в регіонах команди які створюють продукт мовами національних меншин, і таким чином скоротити цю, на думку авторів додаткову виробничу ланку;
• повністю раціоналізувати процес створення контенту «про унікальні національні особливості з метою поширення міжнаціонального порозуміння на всіх теренах України» пропонується «створення єдиного Центру мовлення нацменшин на Всеукраїнському рівні» з центральною редакцією у м. Києві, до якого пропонуються «долучити працівників культурно-просвітницького напрямку в регіонах, представників національних меншин, видатних українських емігрантів, що колись були вимушені покинути Батьківщину і частково асимілювалися».

Тобто пропонується припинення в Україні транслювання радіо і телепрограм регіональними мовами або мовами меншин, ліквідацію творчих колективів які в регіонах створюють контент цими мовами, концентрацію цього всього процесу у столиці, у єдиному Центрі мовлення нацменшин, до якого можливо будуть залучені і представники нацменшин.

Крім вищенаведеного, слід також зауважити, що автори концепції піклуються про надання суспільству «достовірної і збалансованої», а для-, або про нацменшин «перевіреної» інформації. Текст обтяжений чи то беззмістовними, чи то незрозумілими фразами на кшталт «генетичного коду кожного з нас», « … міжнаціональної ворожнечі, що вірусно пронеслася цілим світом» тощо. Незрозуміла згадка про 169 видань, які виходять мовами меншин, до яких НСТУ жодного відношення не має.

Тому виникає питання про те, що чи відомо розробникам документу про те, що в Україні діє Конституція, відповідно до якої: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.» (ст..8); «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.» (ст.9); «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. (ст. 10); «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Цензура заборонена.» (ст. 15); «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. (ст. 24); «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. (ст. 34).

Чи відомо авторам Концепції, що відповідно до ст. 24 Закону України «Про засади державної мовної політики» «Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами – як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками, крім випадків, передбачених Законом України «Про телебачення і радіомовлення» стосовно обов’язкової частки пісень державною мовою, частки ведення передач державною мовою.»?

Чи відомо авторам Концепції про міжнародно-правові зобов’язання України, відповідно до яких, зокрема за ст.9 Рамкової конвенції про захист національних меншин наша держава зобов’язалася визнати, що право на свободу виявлення поглядів кожної  особи, яка належить до національної меншини, включає свободу дотримуватися своїх поглядів та одержувати і поширювати інформацію та ідеї мовою своєї національної меншини без втручання держави і незалежно від кордонів. Зобов’язалася також забезпечити в рамках своєї правової системи, щоб особи, які належать до національної меншини, не дискримінувалися у їхньому доступі до засобів масової інформації. А відповідно ст. 11 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин Україна зобов’язалася для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, в межах територій, на яких ці мови використовуються, відповідно до стану кожної мови, якщо органи державної влади, безпосередньо чи опосередковано, мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері, та із поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації: a) якщо радіо і телебачення здійснюють функції громадських засобів масової інформації: iii) вжити належних заходів для того, щоб радіо- і телеорганізації транслювали програми регіональними мовами або мовами меншин; b) ii) заохочувати трансляцію радіопрограм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції; c) ii) заохочувати трансляцію телевізійних програм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції. Що відповідні зобов’язання взяті нашою державою і відповідно до двосторонніх договорів з сусідніми державами, зокрема част. 7. ст. 13 Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, відповідно для якої «Договірні Сторони будуть поважати право осіб, які належать до національних меншин, мати доступ до інформації та засобів масової інформації рідною мовою, а також вільно обмінюватись та розповсюджувати інформацію.»

Адже, якщо керівництву НСТУ невідомо про вищенаведене, тоді їх слід негайно відсторони від виконання своїх обов’язків по причині цілковитої некомпетентності, а якщо відомо про ці правила, тоді постає обґрунтована (задокументована цією Концепцією) підозра у свідомому замаху на порушення чинного законодавства, за що вони, як посадові особи повинні понести відповідальність.

м. Київ, 15 січня 2017 р.