МОВНА ОСВІТА В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ З НАВЧАННЯМ МОВАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН
(з досвіду роботи НВК «ЗОШ І ст. з угорською мовою навчання – угорськомовна гімназія» Ужгородської міської ради)
Борисова Єва Елемирівна,
вчитель української мови та літератури НВК «ЗОШ І ст. з угорською мовою навчання – угорськомовна гімназія», вчитель-методист
У народі кажуть: «Скільки знаєш мов, стільки раз ти людина…». А Великий Кобзар Тарас Григорович Шевченко закликав «і чужого научатись, і свого не цуратись…».
Мова є однією з вагомих ознак національної та культурної ідентичності. Збереження мови, її вивчення, підтримка та розвиток є складовою частиною підтримки власної етнокультури та самобутності.
Вивчення української мови є необхідною умовою для активного включення національних меншин у суспільне життя держави. Адже володіння державною мовою розширює освітні, культурні, економічні, політичні перспективи особистості.
Ось чому у державному стандарті загальної середньої освіти України ставиться мета «забезпечити активне володіння всіма учнями державною мовою, сформувати в них мовну, комунікативну та етнокультурологічну компетентність у різних сферах і жанрах мовлення». Разом з цим небхідно і надалі забезпечувати освітні потреби національних спільнот, сприяти вільному розвитку, використанню і захисту рідної мови представників національних спільнот.
Аналіз стану вивчення української мови в НВК «ЗОШ І ст. з угорською мовою навчання – угорськомовна гімназія» дає нам підстави констатувати, що шкільний предмет «Українська мова» вимагає від педагогів застосування зовсім іншої методики щодо її викладання, ніж у класах з українською мовою навчання. Адже для учнів – українців за національністю це рідна мова, яку вони з дитинства використовують, а метою вчителя є розвиток мовлення, мовних навиків та підвищення комунікативної компетенції школярів. В угорськомовних класах українська мова вивчається як державна й учні починають її вивчати в дошкільному закладі або у першому класі. На жаль, мережа дошкільних виховних закладів ще не є доступною для всіх дошкільнят, особливо у сільській місцевості, у місцях компактного проживання національних спільнот, що унеможливлює вивчення мови у ранньому віці.
Вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин є обов’язковим для кожного школяра. З огляду на це постійно удосконалюються діючі навчальні програми з української мови та літератури, виробляються методичні підходи до викладання української мови у навчальних закладах з навчанням мови національних меншин.
Крім удосконалення і узгодження навчальних програм, робиться все можливе для видання нових підручників, у області діє експериментальна програма «Поглиблене вивчення української мови в 5-9 класах у загальноосвітніх навчальних закладах з угорською мовою навчання», до якої долучилася значна частина навчальних закладів Берегівського, Виноградівського та Ужгородського районів. Але методичного забезпечення викладання української мови у школах з мовою навчання національних меншин не вистачає: відсутні робочі зошити, посібники для вчителів, не вистачає шкільних перекладних словників, також нема створених відповідних відео- чи аудіозасобів навчання, які б дали змогу активізувати та інтенсифікувати навчальний процес. Все це особливо важливо для тих учнів, які проживають у місцях компактного поселення національних меншин і рідко стикаються з державною мовою поза шкільними стінами.
Проблемою вивчення української мови в школах з навчанням мовами нацменшин залишаються і кадрові питання. Адже фахівці, які отримали диплом вчителя української мови і літератури, підготовлені викладати українську мову як рідну. І хоча в Ужгородському національному університеті читають спецкурс «Методика викладання української мови у школах з мовою навчання національних меншин», студенти недостатньо володіють методикою викладання цього предмета у школах з угорською і румунською мовами навчання, де рідна мова учнів відмінна від української.
Із запровадженням в Україні національної системи зовнішнього оцінювання знань учнів та вступу до вищих навчальних закладів через тестування, корінним чином змінилися вимоги до якості освіти, її змісту та забезпечення права на рівний доступ до здобуття вищої освіти всіх дітей, незалежно від соціального статусу чи національної приналежності.
Ось чому питання вивчення рідної та державної мов в умовах білінгвізму та трилінгвизму, що характерно для шкіл з навчанням мовами національних меншин, вимагає детального вивчення.
У нашому навчальному закладі особлива увага звертається на те, щоб учні могли, в першу чергу, розуміти державну мову та спілкуватися українською мовою. Тому робота вчителя зосереджується на гармонійному розвитку чотирьох основних мовних навичок (слухання і спілкування, читання і писання), тобто на розвиток комунікативної компетенції та компетентності учнів. Це, в свою чергу, вимагає значної роботи на початковому етапі, етапі засвоєння мови, коли слід домагатися високої комунікативної компетенції, а не засвоєння сукупності граматичних правил.
Учень повинен чітко усвідомлювати зовнішню і внутрішню мотивацію щодо вивчення державної мови, спираючись на знання з рідної мови. Випускник, який не володіє державною мовою, відчуває дискомфорт при визначенні власного місця в суспільстві. Слід досягати таких результатів, щоб випускники школи вільно володіли державною мовою на рівні з рідною. Це можливо лише за умови спільних дій педагогічних колективів, батьківської громадськості, громадських організацій національно-культурних товариств та глибокої мотивації учнів.
Тільки спільними зусиллями можна подолати цю проблему.