ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ЧИННИК УТВЕРДЖЕННЯ КОНСОЛІДУЮЧИХ ЦІННОСТЕЙ РУМУН ЗАКАРПАТТЯ
Опріш Юрій Михайлович,
голова Соціально-культурного
товариства румун Закарпаття
імені Джорджа Кошбука
В умовах подальшої розбудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави особливої важливості на сьогодні набуває чинник багатонаціонального громадянського суспільства України. Національні меншини України, під якими Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р., визначає групи громадян України, які не є українцями за національністю і виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою [3] відіграють все більш помітну роль у суспільному житті України як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.
Світова практика і, в першу чергу, практика багатонаціональних країн – учасниць ЄС доводить, що національні меншини є важливим, а в окремих випадках і рушійним елементом розвиненого громадянського суспільства, до побудови якого прагне Україна. Натомість нехтування конституційними правами і законними інтересами національних меншин має негативні політико-правові наслідки, які нерідко призводять до ескалації сепаратистських настроїв в суспільстві.
Інститут національних меншин на сьогодні знайшов своє об’єктивне відображення в системі чинного законодавства України про національні меншин в Україні, що представлена Конституцією України, Законом України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року, Декларацією прав національностей України від 1 листопада 1991 року, іншими законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також іншими нормативно-правовими актами в сфері регулювання правового статусу національних меншин України. Тобто, на сьогодні можна говорити про існування в Україні системи законодавства про національні меншини України. Але сам факт існування системи про національні меншини України не вирішує питання його ефективності. Базові нормативно-правові акти були прийняті в перші роки незалежності України і на сьогодні застаріли і навіть суперечать чинній Конституції України. До того ж, виникає питання щодо ефективності нормативно-правового закріплення основних елементів інституту національних меншин України. Зокрема, Конституція України в ст. 11 визначила, що держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних меншин України. Водночас, якщо політичні (ст. 50), економічні (ст. 18), духовні (культурні) (ст.ст. 11,12) та екологічні (ст.16) права Українського народу досить детально регламентуються відповідними нормативними положеннями Основного Закону, то права національних меншин обмежуються закріпленням лише культурних прав (ст.110). До того ж Конституція України, поряд із національними меншинами України декларує такий специфічний суб’єкт, як корінні народи України, який на сьогодні не отримав свого нормативного визначення в чинному законодавстві України і часто є приводом для політичних спекуляцій різних сил в Україні та за кордоном.
Базовим фундаментальним законодавчим актом, який на сьогодні комплексно закріплює інститут національних меншин в Україні є Закон України «Про національні меншини України» від 25 червня 1992 року [3], який як декларується в преамбулі цього Закону, розвиває положення прав національностей України. Цей закон в цілому закріпив основні елементи інституту національних меншин України, визначивши поняття національних меншин (ст.3); правовий статус органів, що представляють інтереси національних меншин (ст.5); права національних меншин (ст.ст.5,8,9,10,12,13,14,15); нормативно та організаційно-правові гарантії реалізації прав національних меншин (ст.ст. 6,7,10,14,16,17,18,19). Водночас, поза увагою законодавця залишилися такі важливі елементи інституту національних меншин України як принципи організації та діяльності національних меншин України, їх обов’язки, функції та організаційні форми діяльності.
В преамбулі Декларації проголошується, що Верховна Рада України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості; прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп та національних меншин, беручи до уваги, що на території України проживає понад 100 національностей, які разом з українцями становлять народ України, прийняла Декларацію прав національностей України. Враховуючи історичні умови прийняття цієї Декларації, зокрема необхідність декларування загальнолюдських цінностей з метою міжнародного визнання України (нагадаємо, що суверенітет України вперше був визнаний лише 2 грудня 1991 року Польщею і Канадою), як суверенної і незалежної держави, прийняття зазначеного акта видається прогресивним кроком у правовому регулюванні конституційно-правового статусу національних меншин. Водночас, в Декларації містяться окремі юридичні категорії («національні групи» ст. 2 та ін.), що в подальшому не отримали свого закріплення і розвитку в чинному законодавстві про національні меншини України.
На жаль, в інших законах України, в тому числі і міжнародних договорах, ратифікованих парламентом відповідно до ст. 9 Основного Закону правовому регулюванню інституту національних меншин України чи навіть його окремих структурних елементів приділена на нашу думку незначна увага.
Закарпатську область населяють представники понад 100 національностей. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області проживає 32152 румунів, що складає 2,6 відсотка від загальної кількості населення області.
Румуни компактно проживають у чотирьох населених пунктах Тячівського (смт Солотвино, село Нижня Апша (з приселками Валя Малулуй, Подішор), Глибокий Потік (з приседками Малий Боуц, Великий Боуц, Кэрбунешть, Бэскэу), Топчино, і трьох Рахівського (села Біла Церква, Середнє Водяне (з приселком Добрік) , Водиця( Плаюц) районів.
Згідно з освітніми запитами румунської національної меншини щодо здобуття загальної освіти в області створена відповідна мережа навчальних закладів.
У цьому навчальному році в області функціонують 12 загальноосвітніх навчальних закладів з румунською мовою навчання, 2 – з українсько-російсько-румунською.
В Ужгородському національному університеті далі (ДВНЗ УжНУ) функціонує кафедра класичної та румунської філології факультету романо-германських мов та відділення румунської мови та літератури.
Обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти проводяться курси та семінари для вчителів румунської мови і літератури, історії, початкових класів, керівників навчальних закладів з румунською мовою навчання. Крім того, на обласних семінарах розглядаються актуальні питання методики викладання румунської мови і літератури.
У селах компактного проживання румун функціонують 5 клубних установ, 8 бібліотек, книжковий фонд румунською мовою нараховує понад 14 тис. прим. (46 відсотків), 2 дитячі школи мистецтв, 29 колективів художньої самодіяльності, три з яких мають звання „народний”.
У березні 2008 року у селі Біла Церква Рахівського району встановлено погруддя класика світової та румунської літератури Міхая Емінеску, 26 листопада 2011 року у смт Солотвино відкрито пам’ятники молдавському правителю Стефану Великому та румунському поету Міхаю Емінеску.
Здійснюються обміни колективами художньої самодіяльності між Закарпатською областю та повітами Румунії, реалізується Угода між Закарпатським музеєм народної архітектури і побуту в м. Ужгород та Етнографічним музеєм м. Сату-Маре (Румунія).
З метою задоволення етнонаціональних потреб румун Закарпаття діє чотири національно-культурні товариства румунської національної меншини.
У Закарпатській державній телерадіомовній компанії працює редакція румунського телерадіомовлення.
Закарпатською обласною державною телерадіокомпанією укладено договори щодо творчої співпраці із радіостанціями „Тімішоара”, „Клуж Напока”, „Радіо Крайова” у Румунії.
Румунське населення області має необхідні умови і можливості для задоволення релігійних потреб, про що свідчить найвищий відсоток забезпеченості громад культовими спорудами.
Найбільш чисельними за кількістю та чисельністю віруючих румунської національності серед румунського населення є Українська православна церква. За зареєстрованими статутами діє 6 громад УПЦ (близько 11 тисяч віруючих) у смт Солотвино, села Нижня Апша, Глибокий Потік, Топчино Тячівського району та с.Біла Церква Рахівського району, які об’єднані у Солотвинське благочиння. Усі 6 громад забезпечені власними культовими спорудами.
Чисельними за кількістю віруючих румунської національності (близько 8 тисяч осіб, 67 громад, 26 з яких діють на підставі зареєстрованих статутів) є релігійні громади Свідків Єгови. Щороку віруючими проводяться весняні та осінні одноденні конгреси румунською мовою відповідних «теократичних районів».
Віруючі греко-католицької церкви (близько 400 осіб) утворили громади у с.Біла Церква Рахівського району, смт Солотвино та с.Нижня Апша Тячівського району. Богослужіння віруючі проводять у власних культових спорудах.
Незначна частина віруючих румунської національностей утворили протестантські релігійні громади, зокрема одну громаду євангельських християн-баптистів у смт Солотвино Тячівського району. Румунські релігійні громади ЄХБ, які діють без реєстрації (ст.8 Закону України ”Про свободу совісті та релігійні організації“) діють також у с.Нижня Апша Тячівського району та с.Біла Церква Рахівського району одну громаду Новоапостольської церкви у с.Біла Церква Рахівського району.
Національно-культурні товариства румунської спільноти спільно з педагогічною та батьківською громадськістю виступають провідниками відродження і розвитку мов, звичаїв, традицій, культурно-мистецьких надбань національних меншин.
Розвиток їх освіти і культури, задоволення інформаційних, духовних потреб відбуваються в органічній єдності з розвитком національно-культурного життя українського народу, адже духовні здобутки кожної національної меншини водночас збагачують українську культуру, закладають дієву основу для міжнаціональної єдності.
Мова – найважливіша ознака національної самоіндетифікації людини, її духовної культури, тому у системі державних пріоритетів мовна політика посідає чільне місце. Стратегічним завданням поряд з гарантуванням мовних прав людини є утвердження суспільної злагоди і політичної стабільності, забезпечення єдності і зміцнення української держави.
Вільне опанування представниками національних меншин як громадянами України української мови, мови свого громадянства – запорука єдності і стабільності суспільства. Функціонування державної мови має поєднуватись з уважним ставленням до мов національних меншин. При цьому державний статус української мови несумісний з пропагандою чи іншою практичною діяльністю, спрямованою на запровадження другої державної мови, будь-яких форм регіональної мовної автономії або проголошення діалектів української мови окремими мовами.
У навчально-виховних закладах регіону необхідно створити такі умови для навчання, за яких учні незалежно від національної приналежності мали б можливість добре опанувати і державну, і рідну мови. Це забезпечуватиме рівний доступ всіх випускників шкіл до навчальних закладів різних рівнів вищої освіти. Нині не належний рівень володіння державною мовою частини випускників загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, як свідчать результати попередніх зовнішніх незалежних тестувань з української мови і літератури, робить їх неконкурентноспроможними при вступі до навчання до вищих навчальних закладів та працевлаштуванні на роботу.
На міждержавному рівні співпраця у сфері забезпечення прав національних меншин в Україні, зокрема, в Закарпатській області та української національної меншини за кордоном, в тому числі в країнах Карпатського єврорегіону щодо збереження мовної ідентичності важливим чинником є діяльність міжурядових комісій. На сьогодні актуальним питанням є відновлення роботи Змішаної Українсько-Румунської комісії, яка уже упродовж більше семи років не працює.
Гармонізації міжнаціональних та міжконфесійних відносин у регіоні сприяють громадські організації румунської національної меншини, які підтримують курс Президента України у напрямку європейської інтеграції та активно працюють над вирішенням запитів румунської національної спільноти щодо збереження її національної ідентичності. Етнонаціональна політика в регіоні має бути спрямована на створення таких умов, щоб людина, етнічна індивідуальність, її духовні потреби та інтереси постійно перебували в центрі уваги держави й суспільства.